Самостійна робота як форма активізації
творчо - пізнавальної діяльності учнів на уроках історії
Якщо учень у
школі не навчиться
сам нічого творити,
, то і в житті
він буде тільки
наслідувати, копіювати.
Л.
Толстой
Поганий учитель викладає істину, а гарний
учитель
вчить її шукати самостійно.
А. Дістерверг
Традиційні завдання
шкільної освіти у вигляді
знань, умінь, навичок сьогодні недостатні, адже сучасне суспільство потребує особистостей,
здатних практично розв’язувати
різноманітні професійні та життєві проблеми, бути спроможним до
самореалізації в різноманітних сферах своєї життєдіяльності.
Самостійна робота учнів –
діяльність учнів, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом або його
застосування, що відбувається без участі
вчителя [2, 363].
Самоосвіта – складний вид
систематичної пізнавальної діяльності, під час якої людина сама ставить перед собою пізнавальну мету і завдання, визначає шляхи їх досягнення,
контролює хід самостійної роботи з
надбання знань та сама оцінює і вдосконалює їхні результати.
Основні завдання з підготовки
учнів до самоосвіти вирішуються саме на уроці. Найчастіше пробудження інтересу
до предмета, бажання пізнавати щось самостійно з метою вдосконалення знань,
отриманих на уроці під керівництвом учителя, починається з уміння вчителя організувати роботу
на уроці таким чином, щоб зацікавити учнів: цікавий початок уроку,
неочікувані запитання на кмітливість, чітка постановка завдань, надання дітям
можливості висловити свої припущення щодо мети своєї роботи на кожному уроці,
своє бачення розв’зання проблеми тощо. Навчити дітей дивуватися та бути спостережливим – дуже важливо в шкільному
навчанні. Від зацікавленості до допитливості, пізнавального інтересу,
пізнавальної потреби – це шлях зародження потребами в самоосвіті.
Отже, самостійна робота – це форма активізації творчо-пізнавальної
діяльності учнів, яка передбачає виконання завдань без допомоги дорослої людини. Для цього в учнів слід формувати узагальнені прийоми побудови дій, виробляти уміння
керувати своєю діяльністю. Все це допомагає учням надалі успішно здійснювати самоосвітню діяльність.
Класифікація самостійної
роботи учнів
Ознаки класифікації самостійних робіт
|
Форми та мета самостійних робіт
|
1. За
дидактичною метою
|
1. Для повторення опорних знань та підготовки до сприймання нового
матеріалу.
2. Для вивчення нового матеріалу.
3. Для систематизації знань.
4. Для закріплення знань та вмінь шляхом виконання тренувальних вправ.
5. Для закріплення знань шляхом
застосування їх у новій ситуації.
6. Перевірочні, контрольні.
|
2. За характером пізнавальної
діяльності
|
1. Копіювального характеру, виконані за зразком.
2. Частково-пошукового характеру.
3.Дослідницького характеру.
|
3. За
формами
організації навчальної діяльності учнів
|
1. Фронтальні.
2. Групові (за диференційованими завданнями).
3. Парні (за варіантами, диференційовані).
4. Індивідуально-диференційовані.
|
4. За
джерелом знань
|
1. З підручником, довідником чи ін. друкованими посібниками.
2. Зі складання плану, конспекту лекцій, на основі прочитаного чи
прослуханого.
3. Зі складанням схем, плану після чи
під час роботи з екранними посібниками.
4. З роздатковим матеріалом.
5. З підготовки рефератів, доповідей, повідомлень, проектів.
6. Складання тестів, кросвордів.
7. Підготовка до уроку-семінару, конференції.
8. Робота за пам’ятками
з організації самоосвітньої компетентності учнів.
|
Етапи
проведення самостійної
роботи на уроці
- Підготовчий;
Учитель розповідає дітям про мету їхньої роботи, розкриває можливості її
успішного виконання, залучаючи до
такого обговорення самих дітей. Учитель пропонує користуватися
різними довідковими джерелами, сам заздалегідь
готує різноманітну літературу.
- Сам процес самостійної роботи
учнів на
уроці;
Учитель забезпечує поступовий перехід від роботи репродуктивного характеру
до складнішої, що потребує застосування умінь і навичок користування
довідниками, словниками, і, врешті решт, до самостійної творчості, що потребує
прояву уяви, фантазії тощо.
- Підсумково-узагальнюючий етап;
Він передбачає введення самостійної роботи у класі в більш або менш
складний варіант дослідницької роботи.
- Заключний етап;
Вибір учнем різнорівневих творчих завдань для системи самоосвіти.
Необхідно заздалегідь визначити
форми стимулювання та заохочення кращих учнів, які досягли успіхів. Також учитель аналізує
типові помилки, прогнозує подальшу взаємодію з ними щодо вдосконалення їхньої
пізнавальної діяльності [3, 63].
Проблему управління пізнавальною
діяльністю учнів слід розв’язувати
так, щоб школяр був не об’єктом,
а суб'єктом навчання. Тому
постає завдання не лише управління мисленнєвими, а й забезпечення раціонального
самоуправління, саморегулювання в процесі пізнання.
Стимулювання самостійної
пошукової пізнавальної діяльності учнів
можливе шляхом створення вчителем програми
дій, рекомендацій, кроків щодо
самостійного здобуття знань та
організації самоосвітньої компетентності
учнів.
Щоб досягти успіху в навчанні
учням необхідно самостійно зробити важливі кроки пізнання, які допоможуть
швидше та успішніше засвоїти матеріал та досягти вершини знань.
20 важливих кроків самоосвіти
Крок 1
Настанови
1. Постав перед собою завдання самостійно
поліпшувати свої досягнення в навчанні, виявляй при цьому
наполегливість.
2. Подумай, які риси характеру потрібні тобі в самостійному житті, які з них ти можеш сформувати в себе під час
навчання.
3. Проаналізуй, як ти виконуєш навчальні завдання. Дай собі відповідь на
запитання:
- Для чого ти вчишся?
- Чи вмієш ти самостійно виконувати навчальні завдання?
- Як ти перевіряєш себе:
під час виконування домашнього завдання; коли вже все виконаєш; плануєш, який
буде результат?
- Як довго ти можеш бути працездатним і уважним?
- У який час дня ти працюєш краще?
- Чи вмієш ти зосередитися на
навчальному завданні, коли тобі щось заважає?
- Чи користуєшся ти допомогою під час виконання домашнього завдання?
- Які недоліки у твоїй навчальній діяльності можуть тобі заважати самостійно працювати, здобувати знання?
- Відповідаючи на подані вище запитання, спробуй поставити перед собою
завдання поліпшити самостійне здобуття знань.
Крок 2
Організовую своє робоче місце
1. Підготуй усе необхідне для роботи.
2. Прибери з робочого місця все зайве.
3.Навчальніі посібники розклади за
порядком.
4. Розпочавши роботу, не поспішай.
5. Не працюй до цілковитої втоми, роби перерви.
6. Під час роботи не їж, не пий. Роби це під час перерви.
7. Будь зосередженим під час роботи.
8. Якщо не виходить, не хвилюйся, зроби перерву, заспокойся й продовжуй
роботу.
9. Вдало виконавши роботу, не хвалися. Закінчивши її, впорядкуй своє робоче
місце.
Крок 3
Читаю книгу
1. Визнач мету читання.
2. Читаючи, виявляй активність, зафіксовуй ключові слова та фрази, ідеї та
образи.
3. Усвідомлюй, чим зачіпає тебе цей текст.
4. Закінчивши читання, знову переглянь і оціни місця, які тебе найбільше
зацікавили в прочитаній книзі, визнач основні переваги та недоліки.
Алгоритм читання
Прочитати → усвідомити → засвоїти → продумати →
виписати → оцінити
Крок 4
Працюю з текстом
1. Встанови за назвою тему тексту.
2. Ознайомся зі змістом. Не поспішай під час читання.
3. Уточни значення незнайомих слів.
4. Відтвори зміст прочитаного за запитаннями.
5. Склади свої запитання.
6. Проаналізуй прочитане.
Крок 5
Працюю з параграфом
підручника
1. Прочитай параграф. Склади цілісне
уявлення про описані події, явища.
Уважно розглянь карти, схеми,
ілюстрації, запропоновані у підручнику.
2. Зверни увагу на виділені в підручнику факти, ідеї, дати, підсумки,
висновки, джерела.
3. Склади план міркування щодо
прочитаного.
4. Проаналізуй прочитане.
5. Постарайся зв’язати з матеріалом параграфа те, що
пояснював вчитель на уроці, що записав у зошиті.
6. Пригадай, що ти читав, бачив у музеї, кінофільмах по цій темі раніше.
7. Інколи необхідно переглянути параграфи, що вивчали раніше.
8. Обов’язково заглянь до додаткових джерел інформації, словника.
9. Підготуй відповіді на питання і завдання, розміщені в кінці параграфа.
Виконай усі завдання, запропоновані вчителем.
Крок 6
Складаю простий план
1.Уважно прочитай
текст.
2. Поділи текст
на об’єднані спільним змістом логічні ланки.
3. Добери
заголовок до кожного уривка.
Крок 7
Складаю складний план
1. Уважно
прочитай матеріал.
2. Розділи його
на основні смислові частини, назви їх (пункти плану).
3. Розділи на
смислові частини зміст кожного пункту, також назви їх (підпункти плану).
4. Перевір,
чи не збігаються пункти та підпункти
плану, чи повністю в них відображено
основний зміст прочитаного тексту.
Крок 8
Складаю конспект
1. Прочитай текст. Визнач його основні
смислові частини, визнач головну думку.
2. Якщо треба
скласти план-конспект, сформулюй його
пункти, підпункти, визнач, що саме слід
включити в план-конспект для розкриття кожного з них.
3. Найважливіші
положення (тези) послідовно і стисло виклади своїми словами або у вигляді
цитат.
4. У конспект
слід включити й докази, що обґрунтовують основні положення, конкретні факти, приклади.
5. Окремі слова
пиши скорочено, виписуй лише ключові слова, застосовуй умовні позначки.
6. Роби широкі
поля: це дасть змогу доповнювати
конспект.
7.
Застосовуй різні способи підкреслення, використовуй олівці та
ручки різного кольору.
Крок 9
Готую доповідь, реферат
1. Продумай тему,
загалом визнач її зміст, склади простий чи складний план.
2. Склади список
літератури; читаючи її, виписуй усе,
що слід включити в роботу.
3. Дороби план,
проти кожного пункту познач, з якої книги слід узяти матеріал.
4. У вступі до роботи розкрий значення її теми.
5.
Послідовно розкрий усі передбачені
планом питання, обґрунтуй,
підкріпи прикладами, фактами.
6. Вислови своє
особисте ставлення до теми.
7. Пиши грамотно, стисло, не припускайся повторень.
8. Вкажи, звідки взято наведені цитати, факти.
9. Наприкінці роботи зроби
узагальнені висновки.
10. Самокритично прочитай роботу, відкоригуй, перепиши начисто.
Крок 10
Працюю з цитатою
1. Цитатою користуються для підтвердження, уточнення власних думок.
2. Для цитування вибирай ті місця, які
найбільш повно і точно відображають основні думки автора.
3. Не можна зловживати цитатами.
4. Цитата повинна нести закінчену та узагальнену думку автора.
5. Виписуй цитату уважно, без зміни слів, з дотриманням орфографічних
правил.
6. Кожна цитата береться в лапки.
7. Після цитати вкажи джерело
наданої інформації.
Крок 11
Складаю тези
1. Поділи матеріал на змістові блоки, встанови взаємозв’язок між ними.
2. Постав запитання до цих блоків з метою виділення основних положень.
3. Сформулюй та запиши конкретні
відповіді на загадані запитання.
4. Виділи ті слова, які несуть
найбільшу смислову інформацію.
5. Перевір, чи можливо, користуючись складеними тезами, точно і вичерпно
передати зміст опрацьованого тексту.
Крок 12
Проводжу просте порівняння
1. Прочитай завдання.
2. Усвідом суть завдання, тобто сформулюй речення, у якому сказано, що потрібно зробити.
3. Отримай від учителя (або обери самостійно)
ознаку для простого порівняння.
4. Зроби висновок порівняння, який відбиває
подібність або відмінність.
5. За вимогою вчителя поясни причину подібності або відмінності.
Крок 13
Проводжу повне порівняння
1. Усвідом суть завдання.
2. Пригадай усі ознаки, які потрібно порівняти.
3. Зістав ці ознаки з ознаками іншого об’єкта
порівняння.
4. Зроби висновок про наявність або відсутність
ознак у об’єктів порівняння.
5. Зроби висновок.
6. Поясни причини (на вимогу учителя).
Крок 14
Проводжу аналіз історичного джерела
1.Уважно прочитай зміст історичного джерела.
2. Виділи в тексті головне і другорядне.
3. Зверни увагу на час написання джерела.
4. Порівняй свої знання про історичну подію (факт)
з інформацією, яку містить джерело.
5. Вислови
власну думку щодо даного
історичного джерела.
Крок 15
Складаю історичний портрет
особистості
1. Пригадай чи встанови, коли, в якій державі жив
історичний діяч.
2. Назви історичні умови, на тлі яких він
розгортав свою діяльність.
3. Опиши його зовнішність, характер. Що, на твою
думку, вплинуло на формування його особистості? Які риси його вдачі здаються
вартими наслідування, а які ти не схвалюєш?
4. Інтереси якої верстви він виражав?
5. Вкажи основні
наслідки його діяльності.
6. Схарактеризуй його діяльність, вислови своє
ставлення до нього (які його вчинки і справи
викликають захоплення, а які - ні; як ти ставишся до засобів, якими він прагнув досягти мети).
Крок 16
Аналізую матеріали про війну
1. Визнач причини і характер війни:
- основні
суперечності, що призвели до війни;
-
підготовка до війни, співвідношення сил і плани ворогуючих сторін;
2.Хід війни:
- привід,
початок;
- основні
етапи і головні битви;
-
закінчення війни і умови миру;
- вплив
суспільно-політичного ладу ворогуючих сторін на хід війни;
-
відношення народу до війни;
3. Значення війни:
-
економічні, соціальні, політичні наслідки війни для її учасників;
- вплив
війни на подальший розвиток міжнародних відносин;
4. Висновки, узагальнення, власне ставлення до
подій війни.
Крок 17
Аналізую повстання
1.Визнач причини повстання.
2.Як розпочалось повстання:
- що
послужило приводом до нього?
- хто був
його керівником?
- яким був
склад повстанців?
3. Хід повстання:
- дії
повстанців;
- вимоги,
цілі, програма дій;
4. Як завершилось повстання? Вкажіть причини перемоги (чи поразки) повсталих.
5. Які результати та наслідки повстання тобі відомі.
Крок 18
Запам’ятовую термін
1. Запиши і вірно прочитай термін.
2. Визнач смислове значення (семантику) та походження (етимологію) терміна.
3. Дізнайся, хто перший ввів термін у науку.
4. Добери синоніми до цього терміна.
5. Перекажи значення терміна своїми словами.
6. Запам’ятай та вживай термін у власному
мовленні.
Крок 19
Міркую і аргументую
1. Я – позиція.
- вислови свою власну думку, поясни
в чому полягає твоя точка зору:
Я ВВАЖАЮ, ЩО …
2. Обґрунтування.
- наведи причину появи цієї думки,
тобто, на чому ґрунтуються твої докази:
ТОМУ, ЩО …
3. Приклад.
- наведи приклади, факти, які
демонструють докази і підтверджують
позицію :
НАПРИКЛАД, …
4. Висновки.
- узагальнюй свою думку на основі
висновків:
ОТЖЕ, Я ВВАЖАЮ, ЩО …
Крок 20
Успішно навчаюся
1. Відповідай за себе.
2. Сконцентруйся на своїх цінностях і принципах.
3. Постав першочергові речі першими.
4. Показуй себе з кращого боку.
5. Спочатку зрозумій інших, а потім намагайся, щоб
зрозуміли тебе.
6. Шукай найкраще рішення розв’язання поставленої
проблеми.
7. Будь вимогливим до себе.
Працюючи та долаючи запропоновані кроки з самоосвіти, традиційна
парадигма: «учитель – підручник – учень» замінюється на нову «учень – підручник
– учитель». Саме так учень набуває життєтворчої компетентності, а учитель
виступає в ролі організатора самостійної пізнавальної діяльності школяра як
помічник і консультант.
Отже, створюючи ситуації, які спонукають учнів до
самостійного пошуку знань, розвивають його ініціативу, звернення до додаткових
джерел пізнавальної інформації, формують самостійність та учнівську
компетентність.
Список використаної літератури
1. Бухлова Наталія. Навчаємо
вчитися: діагностика і формування самоосвітньої діяльності учнів. – К.: Вид.
дім «Шкіл. світ»: Вид. Л. Галіцина, 2006. –с. 19 – 21, 107 -121.
2. Савченко О. Я. Дидактика
початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. – К.:
Ґенеза, 2002. – 368 с.
3. Бондаревський В. Б. Воспитание
интереса к знаниям и потребности
к самообразованию. – М.: Просвещение, 1985.
4. Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації
пізнавальної діяльності учні // Рідна школа, 2001, № 1.
компетентності кожного учня
засобами
історичної освіти
Поганий учитель пропонує
істину, добрий учитель навчає її знаходити.
А. Дістервег
Технології завтрашнього
дня потребують не мільйонів поверхово начитаних людей, готових працювати в
унісон на безкінечних монотонних роботах,... а людей, що можуть приймати
критичні рішення, знаходити свій шлях у новому оточенні та достатньо швидко
встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється.
О. Тоффлер
Реформа загальної середньої
освіти в Україні передбачає переорієнтацію її змісту на виховання компетентної
особистості, яка не лише володіє певною системою знань, але й уміє адекватно
діяти в певних життєвих ситуаціях, застосовуючи набуті знання на практиці й
беручи на себе відповідальність за свою осмислено-перетворювальну діяльність.
В моєму досвіді базовими
виступають такі поняття: компетенція і компетентність.
Компетентність (лат. competo — «досягаю», «відповідаю») — це оволодіння
знаннями й досвідом настільки, що можна судити про що-небудь та висловлювати
власну думку, це поінформованість у певній галузі, з певного питання,
авторитетність.
Компетенція — готовність використовувати засвоєні знання,
уміння і способи діяльності в реальному житті для вирішення практичних завдань.
Стосовно предметів
суспільствознавчого циклу, під інформаційно-комунікативною
компетентністю розуміється
володіння навичками пошуку, систематизації історичної, правової,
соціально-економічної інформації, обробки і переведення суспільствознавчого матеріалу
з однієї знакової системи в іншу (текст, таблиця, схема, карта), участь в
обговоренні вузлових моментів дискусії, формулювання власної позиції з
обговорюваних питань і використання історичних, нормативно-правових та інших
відомостей для її аргументації, вміння публічно представити результати своєї
соціально-пізнавальної роботи, відбираючи адекватні форми і методи презентації.
Я абсолютно згодна з думкою доктора педагогічних наук Германа Селевко, який
відмітив:
«Сьогодні соціуму (професійним учбовим закладам, виробництву, сім’ї)
потрібні не всезнайки і базіки, а випускники, готові до включення в подальшу
життєдіяльність, здатні практично вирішувати життєві і професійні проблеми, що
встають перед ними»
(Селевко Г.
Компетентності та їх класифікація // Народна освіта. 2004. № 4. стор. 138).
Цей вислів підтверджує актуальність даної проблеми.
Провідна ідея мого досвіду: використання особистісно-зорієнтованих технологій
та інших засобів історичної освіти дозволить створити умови для успішного
вирішення завдання формування і розвитку в учнів інформаційно-комунікативної
компетентності.
Я вважаю, що особливими
можливостями для розв’язання цього завдання володіє предмет історія, оскільки:
• по-перше, її специфіка полягає в тому, що зміст
курсу спочатку спирається на роботу з різними носіями інформації (історичними
документами, спогадами, мемуарною літературою, нормативно-правовими актами і т.
д.);
• по-друге, вивчення історії припускає наявність
різних, деколи діаметрально протилежних точок зору, на одне і те ж явище. Даний
процес неможливий без уміння спілкуватися, формулювати власну позицію, приймати
доводи протилежної сторони, вести діалог. Таким чином, вибір теми «Формування
інформаційно-комунікативної компетентності кожного учня засобами історичної
освіти» для мене, вчителя історії, не випадковий. Працюючи над даною темою, я
використовую нижчеперелічені педагогічні ідеї і теоретичні підходи:
• особистісно зорієнтоване навчання І. С.
Якіманської, яка ставить пріоритет рішення учбової задачі на особовому рівні,
що мобілізує і розвиває могутні структури інтелекту;
• принципи компетентнісного підходу А. В.
Хуторського, О. А. Бондаревської, які припускають формування не тільки системи
знань, умінь, навичок, але і готовність особою використовувати їх в особистому
досвіді;
• підхід до структуризації учбового заняття Т. М.
Давиденко, Е. В. Тонкова, що полягає в забезпеченні оптимальної побудови
процесу навчання у зв’язку із вивченням тієї або іншої теми.
Вони надають мені можливості
по-новому використовувати на уроках історії текстову, звукову, графічну і відеоінформацію.
Це надає можливість формувати в учнів вищий рівень самоосвітніх навичок, умінь
робити висновки, узагальнювати, класифікувати, переводити інформацію з однієї
знакової системи в іншу.
На уроках з комп’ютерною
підтримкою я використовую електронні атласи з всесвітньої історії та історії
України для 5, 8-10 класів, розроблені Інститутом Передових Технологій, та
електронні посібники з історії рідного краю для 7-9 класів. Для учнів, які
люблять проводити час за комп’ютером і цікавляться історією, пропоную такі
завдання:
• Виготовити презентацію (у програмі Microsoft Power
Point) із запропонованої теми, в якій потрібно порівняти точки зору різних
дослідників.
• Підготувати ілюстративний матеріал до уроку в
електронному вигляді.
• Створити асоціативний кущ з поняття або наданої
теми.
• Скласти кросворд в електронному вигляді.
• Зробити лабораторно-практичну роботу за наданими в
електронному вигляді історичними джерелами. (Приклад тем — «І Універсал
Центральної Ради», «Створення СРСР», «Голодомор 1932-1933 років»
та інше).
Виходячи з головних цілей і
завдань, поставлених часом, умовами сучасної освіти, я створила власну «С».
Система формування
інформаційно-комунікативної
компетентності
при вивченні історії
Вона представлена мною у вигляді
таблиці (додаток 1).
Працюючи над
проблемою досвіду, постійно пам’ятаю про «Т».
Творчість людей є генератором
соціального прогресу
На мою думку, семінар, дискусія, прес-конференція, письмові та усні дебати, групова
творча справа — це живий творчий процес, який не може бути запрограмований в
усіх деталях.
Приклад: проведення «Прес-конференції
представників найбільших країн світу» на підсумковому занятті з теми: «Найбільші
країни світу — середина 80-х — 90-ті роки XX ст.». На конференції присутні «керівники
урядів» і «міністри закордонних справ» США, Великобританії, Франції, Німеччини,
Японії, Італії, Китаю. На столах — прапорці держав і таблички з назвами країн,
які вони представляють. Навпроти них розміщуються кореспонденти найбільш
відомих країн світу. Кожен глава уряду коротко характеризує внутрішню політику
своєї країни, міністр закордонних справ — зовнішню політику.
Після кожного виступу журналісти мають право запитати про внутрішнє і зовнішнє
становище країни.
Підготовку до таких уроків я
проводжу заздалегідь, надаючи учням список рекомендованої літератури і назви
тем, які треба повторити.
Урок я починаю зі вступного
слова. Обговорення кожного питання відбувається коректно. В кінці уроку ми
робимо висновок з відповідної проблеми і даємо оцінку роботи класу і окремих
учнів.
Для сприяння зміцненню знань,
розвитку розумової діяльності учнів, використовую в роботі «О».
Опорні конспекти.
Опорні схеми. Опорні сигнали
Опорні сигнали — це специфічний наочний засіб (система В. Шаталова),
який, як я вважаю, забезпечує достатньо повну і взаємоохоплюючу активність на
уроці.
Наприклад, на уроці всесвітньої
історії в 11 класі з теми «Країни Азії та Африки. Ліквідація колоніалізму,
створення і розвиток незалежних держав», я надаю учням таке завдання —
зіставити міні-текст про Таїланд з опорними сигналами на дошці і розшифрувати
на оцінку.
«Королівство Таїланд (до 1939 р.
— Сіам) — загадкова країна в Південно-Східній Азії, населення — 61,201 млн.
чол. (тайці — 75%, китайці — 14%). 70% населення зайняті в сільському
господарстві. Столиця — Бангкок, повна назва — 40 слів, занесена до Книги
рекордів Гінеса. У столиці понад 400 храмів. По 10-мільонному місту блукають
слони, позуючи перед фотокамерами (за 3 долари). Справжній тайський масаж
виконується з посмішкою за 50 доларів. Особливість — нескінченне нічне життя.
Китайці Чанг и Энг Банкеры в 1836 р. започаткували назву «Сіамські близнюки».
Кожен учитель хоче, щоб його
уроки були цікавими, захоплюючими і такими, що запам’ятовуються. Для цього я
використовую на уроках «Р».
Рольова гра
Для школяра, з моєї точки зору,
вона дуже важлива, зрозуміла, злободенна — це частина його життєвого досвіду.
Навчання в грі відбувається непомітно для дитини, тому що вся його увага
спрямована на гру, а не на засвоєння знань.
Я вважаю, що гра робить більш
динамічним і цікавим процес сприйняття історичних фактів, імен, дат, назв
географічних об’єктів, з якими пов’язана та чи інша історична подія. Вона
виключає небажане зубріння. У грі знання засвоюються через практику.
Пропоновані мною ігри наближені
до тих, у які діти грають на вулиці, у літніх таборах відпочинку. Багато ігор
не потребують особливого реквізиту і досить прості у виконанні (додаток 2).
Учбове співробітництво, на мою
думку, дає ефективні результати, якщо використовувати під час роботи «І» (додаток 3).
Інтерактивні технології та метод
проектів
за програмою
Intel «Навчання
для майбутнього» (додаток 3).
Головне для
мене, щоб протягом роботи учні постійно відчували своє «Я».
«Я — особистість в минулому,
Я — особистість
нині,
Я — особистість у
майбутньому»
Якщо ми
хочемо залучити особистість в освітній процес (той же урок), вона повинна
бачити в цьому певну значимість. Я вважаю, що робота вчителя без мотивації та
особистісних підстав учнів рівнозначна роботі в порожньому класі. Як слушно
завважив Г. Манн, викладати, не зацікавивши учня, — кувати холодне залізо.
Результативність
моєї педагогічної діяльності
1. Сформованість
інформаційно-комунікативної компетентності, проявом якої є уміння вступати в
діалог з оточуючими, комфортне відчуття себе як частини суспільства. Вивчення
цього параметра показує, що 64 % учнів володіють високим рівнем соціальної
адаптованості, тобто вони готові до інтеграції в суспільство з ухваленням його
соціальних, етичних і політичних законів. Дане дослідження проводилося на
основі методики для вивчення рівня соціалізації учнів (розроблена професором
педагогічних наук М. І. Рожковим).
Гістограма. Рівні соціальної адаптованості учнів
суспільно-гуманітарного 11-Б класу ЗШ № 5 м . Павлограда Дніпропетровської області.
0%
2. Щорічне
(з 2002 р.) відкриття профільних суспільно-гуманітарних класів з високим рівнем
вступу випускників до вузів гуманітарної спрямованості.
3.
Результатами моєї педагогічної діяльності за період 2004-2007 років є 100%
успішність і зростаючий відсоток якості знань учнів з історії та
суспільствознавства.
5.
Успішні виступи учнів на предметних олімпіадах міського та обласного рівнів
(призові місця з 2003 р.).
Учні
ЗОШ № 5 з 2003 р. утримують перше загальнокомандне місце в міській олімпіаді з
історії.
4. Динаміка зростання кількості учнів, які беруть
участь у предметних олімпіадах з історії
У своїй
роботі я досить часто стикаюся з певними труднощами, які намагаюся вирішити
через методичні
та психологічні аспекти своєї професійної діяльності.
Проблема
|
Варіанти
методичної о вирішення
|
Відсутність
у дітей бажання навчатися.
|
Застосування
методу співпраці; нетрадиційні форми роботи (ігри, складання і рішення
кросвордів, ТЗН та ін.); використання активних форм навчання для підвищення
пізнавального інтересу до уроку.
|
Відмова
від читання.
|
Читання
цікавих уривків з додаткової літератури, віршів.
|
Велике
перевантаження учнів.
|
Основну
частину матеріалу розглядаємо на уроці, зменшуючи домашнє завдання;
застосування схем, таблиць, опорних конспектів для швидкого і якіснішого
засвоєння матеріалу.
|
Відсутність
необхідних засобів навчання.
|
Виготовлення
і оформлення вчителем і учнями стендів, газет, плакатів, роздаткового
матеріалу.
|
Труднощі
у виявленні аналітичних здібностей.
|
Застосування
різних тестів, питань, завдань, заснованих на обґрунтуванні своєї точки зору,
необхідності дати оцінку подіям, порівняти, зробити висновок.
|
На мій погляд, найголовніше на
уроках — створення ситуації успіху, щоб дати змогу кожному учневі розкритися
повністю. Для цього необхідно:
1. Зняти страх
(«Це просто», «Це легко», «Не вийшло — нічого страшного, попрацюєш і
обов’язково вийде»).
2. Надавати
приховану допомогу («Я вважаю, що краще б почати з цього...», «Мені здається,
що основне тут...»).
3. Уміти
авансувати особу («У тебе все вийде»).
4. Використовувати
прийом персональної винятковості («Саме ти...»).
5. Зробити
педагогічну оцінку результату («Ти це добре зробив», «Ось тепер вийшло
чудово»).
Робота викладача дуже творча та
цікава, і коли я бачу позитивні результати своєї праці, то бажання навчати стає
дедалі більшим.
Наприкінці хотілося б згадати слова великого Сократа: «Я не можу
навчити всіх усьому, але можу вплинути на мислення моїх учнів». І це того варто.
Система
формування
інформаційно-комунікативної
компетентності
при вивченні історії
Етап
|
Клас
|
Зміст діяльності
|
Цілі
|
Методичні прийоми
|
I
|
5-7
|
Робота з історичним
документом, складання простого плану, кросворду,
питань до документа.
|
Знайомство учнів з принципами історичного
дослідження, стимулювання учнів до творчої
діяльності, навчання навичкам самостійної роботи.
|
Прийом зіставлення
грає важливу роль в процесі засвоєння нових понять, фактів, явищ.
Використання прийому зіставлення поняття, що вивчається, факту, явища,
предмета з вже відомим об’єктом надає можливість побудувати самостійне
дослідження.
|
II
|
8-9
|
Складання розгорнутих планів, тез, опорних конспектів,
оформлення записів спогадів учасників історичних подій, написання творчих
робіт.
|
Розвиток розумової діяльності, оволодіння навиками
історичного дослідження, аналізу, синтезу матеріалу, створення умов для
самовизначення учнів, їх самовираження.
|
Прийом доказу
вимагає аналізу явища і його причинно-наслідкових зв’язків, аргументації
власної точки зору; цей прийом направлений на формування в учнів умінь
оцінювати соціально-політичні явища в житті суспільства.
|
III
|
10-11
|
Робота з науково-довідковою літературою, складання
таблиць, графіків і т. д., навчання оцінки об’єктивності, уміння
аргументації, розробка проектів тощо.
|
Розвиток вмінь: працювати з рекомендованою
літературою, критично осмислювати матеріал, використовувати методи
історичного і соціологічного досліджень. Створення мотиваційних
умов для науково-дослідницької діяльності.
Формування здібності до самонавчання.
|
Прийом узагальнення
має чимале значення в
ході виконання учнями різних видів дослідницьких і
творчих завдань. Творчий
характер учбового пізнання при дослідницькому
підході вимагає від учнів побудови на цій основі ланцюга
індуктивно-дедуктивних або дедуктивно-індуктивних міркувань, що дозволяють
сформулювати правильний висновок. Прийом
висунення гіпотез
припускає доказ гіпотези або аргументоване обґрунтування її
неправомірності. Прийом
планування включає ряд
етапів, в числі яких обов’язковими є такі:
1) визначення теми дослідження і її формулювання;
2) виділення питань для розкриття досліджуваної
проблеми;
3) складання списку літератури;
4) обробка інформації (конспектування, складання тез,
анотацій, рецензій);
5) збір фактичного матеріалу.
|
Позаурочна система
|
6-11
|
Основні напрямки:
— туристично-краєзнавчий (екскурсії, походи);
— культурио-просвітницький (конкурси стіннівок,
усні журнали, історичні вечори, зустрічі з цікавими людьми)
|
Виховання відчуття патріотизму, розвиток творчих
здібностей, формування інформаційно-комунікативної
компетентності.
|
Прийом перенесення знань в нову
ситуацію. Прийом використання аналога, спрямований на угрупування і систематизацію
явищ і фактів.
Прийом «4 самі»
(за комунарською методикою І. Іванова КТС):
1. Самі придумали.
2. Самі підготували.
3. Самі провели.
4. Самі проаналізували.
|
Додаток
2
Ділова гра
Гра «Три пропозиції»
Я зачитую коротку
розповідь або документ. Учням необхідно уважно вислухати і передати зміст
розповіді чи документа трьома простими реченнями. Перемагає той, у кого
розповідь коротша і точно передає зміст.
Інший варіант гри —
робота з друкованим текстом. Це може бути уривок з підручника. Три простих
пропозиції учні можуть записати в зошиті. У цьому випадку зручніше виявити
переможця.
Я вважаю, що ця гра
допомагає розвивати дуже важливе вміння — виділяти головне, на якому
ґрунтуються і навички роботи з пресою, і орієнтування в інформаційному потоці,
а також уміння складати план, конспект, реферат.
Гра «Історичний ланцюг» (назва умовна)
Задається тема,
наприклад, «Корсунська битва». Перший учасник гри називає ім’я якого-небудь
історичного героя, що має причетність до даної теми (наприклад, Богдан
Хмельницький).
Наступний учасник
повинен спочатку вимовити те, що сказав перший, а потім додати нове ім’я,
поняття, пов’язане за змістом з темою (наприклад, Богдан Хмельницький, Іван
Богун). Новий учасник доповнює цей ряд. Зрештою, виходить довгий ряд імен і
понять, що стосуються визначеної історичної теми.
Гра проходить більш
організовано, якщо я прошу всіх учасників гри вийти до дошки і стати в одну
лінію. Той, хто помиляється чи робить занадто довгу паузу, виходить із гри і
сідає на своє місце. Лінійка швидко рідіє.
Один із учнів
записує на дошці ланцюжок, що утворився, і визначає помилки. Граючі стоять
обличчям до класу, тому записи на дошці помітні тільки мені та вибулим з гри.
Гра завершується бесідою, у якій визначається взаємозв’язок слів, що утворили
ланцюжок.
Гра «Історична абетка»
Задається буква,
припустимо, «П». Учням по одному, парами чи групою по чотири (2 парти
поєднуються), я пропоную за визначений час написати список, що складається зі
слів, які починаються з цієї букви і тісно пов’язаних з досліджуваною темою.
Перемагає команда з
найдовшим списком.
Гра «Відгадай героя»
Один із учасників
гри (ведучий) виходить із класу. Учні загадують імена історичних діячів.
Ведучий повинен їх відгадати. Йому дозволяється ставити запитання всім
учасникам гри. Але відповіді па
них можуть бути тільки такими: «так», «ні», «почасти».
Щоб гра проходила
більш організовано, я ставлю умову, щоб між відповіддю і новим запитанням
пройшло не більш хвилини, а також, обмежую кількість відповідей до 10 (тобто,
хто у відповідях па 10 питань не відгадав ім’я
героя, поступається місцем іншому учаснику).
Виграє той, хто за
меншу кількість питань зумів відгадати героя. На мою думку, ця гра привчає
учнів логічно міркувати, чітко формулювати запитання, доходити правильних
висновків.
Додаток
3
Інтерактивні технології та
метод проектів
за програмою Intel
«Навчання для майбутнього»
Формування ключових компетенцій
через ІКТ на уроках історії. Розвиток предметно-історичних компетенції учнів.
Державний стандарт базової та
повної загальної середньої освіти зазначає: «Метою освітньої галузі “Суспільствознавство” є
особистісний розвиток учня, формування його соціальної і громадянської
компетентностей шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду, що
складається із загальнолюдських, загальнокультурних та національних цінностей,
соціальних норм, громадянської активності, прийнятої в суспільстві поведінки,
толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій і різних думок.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання
таких завдань:виховання гуманної, соціально активної особистості, яка
усвідомлює свою належність до етносоціального та соціально-культурного
середовища, здатна розуміти значення життя як найвищої цінності;
оволодіння
способами діяльності та моделями поведінки, які відповідають загальноприйнятим
нормам моралі та права»
Завданнями
освітньої галузі є:
·
забезпечення реалізації можливостей розвитку учня як вільної особистості,
здатної за допомогою набутих ключових та галузевих компетентностей ефективно
самореалізовуватися в сучасному багатоманітному глобалізованому світі та брати
участь у житті демократичної, соціальної, правової держави і громадянського
суспільства, вчитися протягом усього життя;
·
розвиток інтелекту дитини, її критичного та творчого мислення, визначення
нею власної ідентичності як особистості, громадянина, члена родини, етнічної,
релігійної, регіональної та локальної спільноти;
·
формування в учнів почуття власної гідності, поваги до прав людини,
гуманістичних традицій та загальнолюдських цінностей, здатності формувати
власну етичну позицію та дотримуватися правил соціально відповідальної
поведінки.
Метою навчання історії, як зазначено в Держстандарті, є
«формування в учнів ідентичності та почуття особистої гідності в результаті
осмислення соціального та морального досвіду
минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті
історичного процесу».
Програма для загальноосвітніх навчальних
закладів історії України, всесвітньої історії (5–11 класів) має конкретизувати
завдання, визначені Державним стандартом.
Учитель конкретизує цілі шкільної історичної освіти для конкретних
курсів, навчальних тем і окремих уроків залежно від особливостей учнів класу, власних здібностей, змісту
навчального матеріалу, уміння якісно здійснювати структурнофункціональний
аналіз навчального матеріалу та наявних засобів навчання.
Фактори впливу мотивації учасників навчального процесу
на кінцевий результат
Учень
|
Вчитель
|
·
Особиста
зацікавленість навчальним предметом;
·
ставлення
близьких йому людей до його результатів навчання;
·
вплив результатів
навчання на майбутню кар'єру;
·
складність
засвоєння предмета;
·
ресурс часу, який
він відводить на виконання навчальних завдань;
·
особливості
мікроклімату в класному колективі (щодо престижності бути успішним);
·
особисте
ставлення до педагога.
|
·
Професійна
компетентність;
·
професійні
інтереси педагога;
·
соціальна
значимість сус-пільних дисциплін, їх наукове, навчально-виховне та прикладне
значення;
·
IQ учня та його
особисте сприйняття предмета навчання;
·
можливість впливу
на вибір учнем майбутньої професії;
·
суспільне
визнання та суспільна оцінка результатів навчання.
|
Результатом навчання стають
набуті учнями вміння та навички, досвід різних видів діяльності, знання,
ціннісні орієнтири, у своїй сукупності вони складають набір компетентностей. Компетентнісний
підхід активно досліджується у вітчизняному та зарубіжному
науково-педагогічному просторі.
Загальні теоретичні положення
щодо реалізації компетентнісного підходу в освіті розглядаються у роботах
Н. Бібік, О. Бондаревської, І. Єрмакова, І. Зимньої,
О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко,
В. Сєрікова, Л. Сохань, О. Сухомлинської, Л. Хоружої,
А. Хуторського.
Окремі питання методики формування предметних компетенцій учнів
розглядаються у працях К. Баханова, О. Кучер, А. Старєвої,
І. Родигіної, Г. Фреймана, С. Шишова.
Питання змісту та організації
шкільної історичної освіти на основі компетентнісного підходу, формування
предметно-історичних компетенцій учнів досліджують К. Баханов,
А. Булда, Т. Ладиченко, О. Турянська, О. Удод та ін.
У посібнику «Методика навчання історії в
школі» автори О. Пометун і Г. Фрейман відзначають рівні вимірювання результатів
навчання.:
–
«Результати навчання, що досягаються на одному уроці, на багатьох уроках, при
вивченні теми, розділу, навчального курсу, всіх курсів історії в школі можуть
вимірюватись рівнем:
·
історичної освіченості
учня;
·
сформованості історичної
свідомості учнів;
·
розвитку пізнавальних
можливостей школярів;
·
розвитку ключових та
предметних компетентностей учнів;
·
вихованості й загальної
культури особистості».
Компетентнісний підхід полягає у спрямуванні
навчального процесу на набуття учнями важливих компетенцій, тобто загальних здатностей особистості виконувати певний вид
діяльності.
Компетéнтність — проінформованість,
обізнаність, авторитетність.
Компетентність
у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре
обізнана, має знання та досвід.
У даний час існує ряд спроб визначити поняття
«компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад : Компетенція -
наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня,
необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері.
Компетентність - оволодіння, володіння учня відповідною
компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та предмета
діяльності. Компетентність - особистісна якість
(сукупність якостей) учня, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності в
заданій сфері.
Компетентність базується на знаннях, досвіді, цінностях,набутих завдяки навчанню, та є
показником успішності останнього.
Таким
чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну діяльність тим
вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем компетентності учня.
Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого
визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності - це насамперед замовлення суспільства на
підготовку його громадян, такий перелік багато в чому визначається
узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні. Досягти такого
узгодження вдається не завжди.
І. Ключові.
ІІ. Загальнопредметні
— належать до певних навчальних
предметів та освітніх галузей (наприклад, галузі «Суспільствознавство»);
ІІІ. Предметні
(спеціальні) — більш конкретні стосовно двох
перших рівнів, мають детальний опис і можливості формування в рамках
навчального предмета (історії). До них належать просторові, хронологічні, інформаційні, логічні,мовленнєві та
аксіологічні компетенції.
Класифікація основних
історико-предметних компетентностей учнів.
•
Хронологічні
•
Просторові
•
Інформаційні
•
Мовленнєві
•
Логічні
• Аксіологічні
У школі сьогодні особлива увага
надається формуванню правових компетентностей учнів, адже
правова освіта є одним з найважливіших чинників розвитку особистості,
становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави, умовою
формування правосвідомості громадянина.
На
кожному етапі навчального процесу ці компетенції мають особливе наповнення.
До
предметно-історичних компетенції учнів основної школи відносять:
·
хронологічні (визначати дати і
хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з
тисячоліттям; співвідносити дати подій із певним періодом історії; правильно
користуватися лінією часу; встановлювати послідовність та синхронність
історичних подій; складати хронологічні таблиці; синхронізувати події історії
України та всесвітньої історії; складати синхроністичні таблиці; виокремлювати
су-тнісні ознаки історичного періоду чи етапу);
·
картографічні (визначати географічне положення країни, рельєф місцевості;
показувати на карті місця історичних подій; читати історичну карту, правильно
використовуючи знання легенди карти; виконувати завдання на контурній карті;
використовувати карту як джерело інформації під час характеристики історичних
подій, явищ, процесів; користуючись картою, визначати причини та наслідки
історичних подій, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами довкілля;
використовувати картографічну інформацію для пояснення розвитку міжнародних
відносин, політичних інтересів тієї чи тієї країни);
·
спеціальні (самостійно здобувати інформацію з тексту та позатекстових
компонентів підручника з історії; аналізувати нескладні та адаптовані джерела
історичної інформації; визначати, застосовувати історичні терміни та поняття,
конкретизуючи поняття на прикладах або визначаючи ознаки поняття на основі
аналізу фактів; розповідати про історичні події й явища, описувати їх; давати
історичну характеристику видатним діячам; …).
До предметно-історичних компетенції учнів старшої школи відносять:
·
хронологічні (розглядати
суспільні явища у розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу;
співставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в
науковій періодизації історії; використовувати періодизацію як спосіб пізнання
історичного процесу);
·
картографічні
(аналізувати інформацію карти як джерело знань про геополітичні інтереси країн
у конкретно-історичний період; аналізувати карту як джерело інформації про
основні тенденції розвитку міжнародних відносин та місця в них України; на
основі карти пояснювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями та
явищами; характеризувати історичний процес та його регіональні особливості,
спираючись на карту);
·
спеціальні (визначати роль людського фактора в історії, давати багатогранну
характеристику історичних особистостей, розкривати внутрішні мотиви дій,
складати політичні та історичні портрети; визначати протиріччя в позиціях,
інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та їхньої ролі в історичному
процесі; самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та історичні факти,
явища, події; критично аналізувати та оцінювати історичні джерела; виявляти
тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність; оцінювати події та
діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських та
національних цінностей).
Формування
тих чи тих компетенцій потребує від учителя обов’язкового врахування вікових
особливостей учнів , та особливостей
навчальних курсів. Однак
важливіше розуміти, які компетенції і як необхідно формувати, що має стати
результатом навчання кожного шкільного предмета. Набуття цих компетенцій учнями
можливе за умови цілеспрямованої роботи під час навчального процесу з предмету
за конкретними напрямами.
Так, формування хронологічної компетентності учнів
забезпечать розгляд суспільних явищ в розвитку та в конкретних історичних
умовах певного часу; зіставлення історичних подій, явищ із періодами (епохами),
а також орієнтація на використання наукової періодизації історії як способу
пізнання історичного процесу – забезпечить.
Формування логічної компетентності учня відбувається під
час аналізу, синтезу й
узагальнення школярем історичної інформації; використання на уроці наукової
термінології; всебічній характеристиці учнями історичних постатей, розкритті
внутрішніх мотивів дій, створення політичних та історичних портретів;
самостійного визначення учнями сутності, наслідків та значення історичних подій
і явищ; проведення нескладних досліджень, проектної роботи.
Можливості використання мультимедійних презентацій на
уроках історії
Інформаційно-комунікативна компетентність - один з
основних пріоритетів сучасної освіти. Змінюється весь характер життя,
надзвичайно зростає роль інформаційної діяльності, а всередині неї - активної,
самостійної обробки інформації людиною.
Однією з причин використання нових інформаційних
технологій в освітньому процесі є те, що викладачі змушені постійно вирішувати
дилему - як "укласти" зростаючий обсяг навчального матеріалу в
невелике число годин, яке має тенденцію до скорочення.
Комп'ютер реально стає сьогодні незамінним помічником
вчителя та учня в опануванні інформаційними потоками, допомагає моделювати та
ілюструвати процеси, явища, об'єкти та події. Важливим є те, що, сучасні
комп'ютерні технології в поєднанні з новітніми освітніми технологіями стають
ефективними для підготовки учнів з визначеним набором освітніх компетенцій, які
мають підготувати молодь до майбутнього життя в сучасному інформаційному
суспільстві.
Одним із шляхів такої роботи є створення навчальних презентацій, які на сучасному
етапі розвитку інформаційних технологій є одним з
найефективніших
методів представлення та вивчення будь-якого матеріалу. Мультимедійні
презентації дозволяють підійти до процесу навчання творчо, урізноманітнити
способи подачі матеріалу, поєднувати різні організаційні форми проведення
занять з метою отримання високого результату, при мінімальних витратах часу на
навчання.
Інформативність електронних презентацій набагато вище
традиційних за рахунок мультимедійності – наявності не лише тексту і графіки,
але й анімації, відео та звуку. Мультимедійні презентації надають можливості
здійснювати віртуальну взаємодію користувача з об'єктами або процесами
пізнання, які знаходять своє відображення на екрані. Іншими словами,
використання мультимедіа-презентацій дозволяє створювати інформаційний і
візуальний образ об'єкту, який досліджується.
Використання презентацій дозволяє вчителеві
візуалізувати статичну й динамічну інформацію, самостійно готувати завдання,
підбирати навчальний матеріал, що відповідає змісту конкретної теми з будь-якої
базової дисципліни, і з історії зокрема. У традиційному навчанні підготовка
уроку викликає низку труднощів, які пов’язані з необхідністю продемонструвати учням
статичні та динамічні елементи. З цього приводу слід відзначити, що підготовані
і методично продумані слайдові презентації – це найкращий вид унаочнення
(карти, таблиці, схеми, фото, документи, завдання, шаблони виконання завдань),
який не потребує матеріальних затрат (звичайно потрібен проектор) та може
швидко змінюватися за бажанням вчителя.
Для підготовки мультимедіа-презентації вчитель може
скористатися як добре відомим програмним засобом – Microsoft PowerPoint, так і
спеціалізованими редакторами: Macromedia Flash, Picasa, Photodex ProShow та ін.
Зокрема, програма Picasa (Google, Inc.), дозволяє легко виокремлювати статичні
й динамічні зображення з Інтернету; зручно, швидко проектувати як слайд-шоу,
так і навчальні фільми; додавати до проекту текстові й звукові коментарі;
створювати колажі із статичних зображень тощо.
Звичайно, найефективніший вплив на людину здійснює та
інформація, яка діє на кілька органів чуття, і запам’ятовується вона тим краще
й міцніше, чим більше каналів сприймання було активовано. Звідси й та роль, яка
відводиться мультимедійним засобам навчання, що виникли з появою потужних
багатофункціональних комп’ютерів, якісних навчальних програм, розвинутих
комп’ютерних систем навчання.
Використання презентаційних матеріалів на уроках допомагає:
• раціоналізувати форми подачі інформації
(економія часу на уроці);
• підвищити ступінь наочності;
• отримати швидкий зворотний зв'язок;
• відповідати науковим і культурним
інтересам і запитам учнів;
• створити емоційне ставлення до навчальної
інформації;
• активізувати пізнавальну діяльність
учнів;
• реалізувати принципи індивідуалізації та
диференціації навчального процесу;
• підвищити ефективність засвоєння
навчального матеріалу учнями;
• проводити уроки на сучасному рівні, високотехнологічно;
• готувати конкурентоспроможну
особистість;
• скоротити терміни освоєння предмета.
За способом використання презентації в основному
розділяють на дві групи: презентації для супроводу доповіді (лекції) і
індивідуальні проекти. Перша органічно вписується в структуру уроку,
супроводжуючи розповідь учителя. Друга є однією з провідних форм
особистісно-орієнтованого навчання.
Дуже допомагає презентація при узагальненні матеріалу,
коли в темі є наскрізні поняття, і потрібно наприклад скласти узагальнюючу
схему чи таблицю. Наприкладд, у темі «Провідні держави світу в
20-30-х рр..ХХ ст..» це поняття демократія й тоталітаризм, диктатори, світова
економічна криза та ін..
Особливо цікавими є презентації-загадки, коли
отримуючи певну інформацію на початкових слайдах, учні відгадують відповідь на
запитання. Така форма дозволяє проводити різні види роботи – фронтальну,
групову, індивідуальну. Ефективним прийомом аналізу і узагальнення навчального
матеріалу є створення таких завдань самими учнями, або завдання поставити
запитання до вже готових презентацій( у цьому випадку учні дуже активні
якщо робота проводиться в групах – одна група ставить запитання по темі, друга
створює презентації з елементами відповіді).
Дуже психологічними є безтекстові презентації, що
супроводжуються музикою та несуть емоційне навантаження – наприклад
«Голодомор», «Війна», та інші емоційні аспекти.
І нарешті, слід зауважити, що найбільш незамінними
презентації стають при викладенні тем по історії культури та економіки. Щодо учнівських
презентацій то незамінними вони є у позаурочній діяльності – для різного роду
проектів, виховних заходів.
Загалом форми і місце використання презентації (або
навіть окремого її слайда) залежать, звичайно, від змісту уроку, виховного
заходу, цілей заняття, які ставить перед собою і учнями учитель. Вони можуть
використовуватися на наступних етапах (з відповідною метою і наповненням):
1. При вивченні нового матеріалу. Дозволяє подавати
дидактичний і навчальний матеріал різноманітними наочними засобами.
Застосування особливо вигідно в тих випадках, коли необхідно показати динаміку
розвитку будь-якого процесу.
2. При закріпленні навчального матеріалу. Для учня –
це засіб самоперевірки, стимул до навчання. Для вчителя – засіб якісного
контролю засвоєних знань.
3. При перевірці і проведенні самостійних та
контрольних робіт. Поряд з усним - забезпечує і візуальний контроль результатів
(тестування).
4. При вирішенні завдань навчального характеру.
Допомагає виконати малюнок, скласти план рішення і контролювати проміжні і
остаточний результати самостійної роботи за цим планом.
5. Для поглиблення знань. Використовується як джерело
додаткового матеріалу до уроку.
6. Для виготовлення дидактичного матеріалу.
Використовується при обмеженні матеріальних носіїв інформації.
Уміле використання програми PowerPoint для виконання
мультимедійних презентацій дає величезні можливості для розвитку учнів,
формуючи важливі у сучасних умовах життя навички:
- критичне осмислення інформації;
- виділення головного в інформаційному
повідомленні;
- систематизація та узагальнення
матеріалу;
- грамотне представлення поданої
інформації.
Робота над презентацією, її публічне представлення,
захист позитивно впливає на розвиток у дітей навичок спілкування з допомогою
інформаційно-комп’ютерних технологій, дає додаткову мотивацію до вивчення
історії, сприяє підвищенню рівня сприйняття інформації, виробленню в учнів
власної точки зору, вміння її аргументувати і відстоювати, а отже сприяє і
підвищенню успішності учня. І не тільки з історії, а й з інших дисциплін та
поза навчальним закладом.
Розробники мультимедійних презентацій виділяють
наступні етапи підготовки мультимедійної презентації:
- написання сценарію;
- розробка дизайна;
- підготовка медіа фрагментів
(тексти, ілюстрації, відео, аудіо фрагменти);
- підготовка звукового супроводу;
- тестування.
Але в основному є загальні рекомендації, виконання
яких приведе вас до створення ефективної презентації.
Головний принцип створення ефективної презентації –
потрібно вміти вмістити максимум інформації у мінімум слів, привернути і
утримувати увагу учнів, зважаючи на психологічні особливості сприймання
інформації.
Майстерно зроблена презентація може привернути увагу
учнів та пробудити інтерес до навчання. Необхідно знайти такий баланс між
матеріалом, який подається, та ефектами, які його супроводжують, щоб учні
буквально «сиділи на краєчку стільця».
Отже, урок і виховні заходи при застосуванні
комп'ютера будуть ефективніші у того вчителя, який зберігає людські пріоритети
в навчанні та одночас має добре, довірливе ставлення до машини та її
педагогічних та дидактичних можливостей.
Таким чином, інформаційно-комунікативна компетентність
вчителя є необхідною умовою формування компетентного, успішного та
конкурентоспроможного учня.
Література
1. Баханов К. О.
Професійний довідник вчителя історії / К. О. Бабанов. – Х. : Вид.
група «Основа», 2011. – 239 с. [1] с. : табл.
2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий
досвід та українські перспективи : Бібліотека з освітньої політики / за заг.
ред. О. В. Овчарук.
– К. : «К.І.С.», 2004. – 112 с.
3. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі
загальної середньої освіти // Директор школи. – 2000. – № 39–40. – 126 с.
4. Навчальна програма з історії для 12-річної
загальноосвітньої середньої школи // Історія в школі. – 2004. – № 7–12.
5. Родигіна І. В.
Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Х. : Основа, 2005. –
96 с.
6. Старєва А. М. Методика
навчання історії : особистісно орієнтований підхід : [ навч.-метод. посібн.] /
А. М. Старєва.
– Миколаїв : Іліон, 2007. –
152 с.
7. Хуторской А. В.
Методика личностно-ориентированного обучения. Как обучать всех по-разному? :
[пособ. для учит.] / А. В.Хуторской. – М. : ВЛАДОС-ПРЕСС, 2005. –
383 с.
8. Шишов С. Понятие
компетенции в контексте качества образования / С. Шишов // Дайджест
педагогічних ідей та технологій. Школа-парк. – 2002. – № 3. –
С. 20–21.
ДОПОВІДЬ: "Формування
соціальної (життєвої) компетентності учнів"
Починаючи з вісімдесятих років ХХ ст.. в Європі та США розпочався
пошук шляхів реформування систем освіти
відповідно до загально цивілізаційних тенденцій розвитку людства в ІІІ
тисячолітті. Результатом ґрунтовної наукової дискусії, у якій взяли участь
представники країн Євросоюзу, країн – учасників Організації економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСД) та деяких інших країн, стало розуміння педагогічною
спільнотою доцільності модернізації навчально-виховного процесу в закладах
освіти на засадах компетентнісного підходу.
Необхідно зазначити, що серед
зарубіжних дослідників існують розбіжності щодо структури і сфери виявлення
соціальної компетентності. Залежно від цих критеріїв можна умовно виділити два
підходи. Прихильники вузького підходу включають до структури компетентності
тільки один компонент та обмежують сферу виявлення компетентності спілкування з
людьми. Прихильники широкого підходу розглядають структуру компетентності як
багатокомпонентну та включають до сфери її виявлення суспільство в цілому.
Навіть прихильники вузького підходу не розглядають дане поняття як наявність
тільки інформаційного компонента – певних знань.
Так, А. Шведе і Р. Стоунбернер
описують цю якість як «уміння налагоджувати контакти з оточенням». Автори
обмежили її сферою спілкування і включенням до структури компетентності тільки
поведінкового компонента.
За даними К. Абромса, у 1973 р.
на симпозіумі, присвяченому проблемам дитячого розвитку, було зроблено спробу
визначити рівень соціальної компетентності дітей. При цьому соціальна
компетентність розглядалась як сукупність здібностей, що відображають
ефективність взаємодії дитини із довкіллям. Насамперед ці здібності свідчать
про якість міжособистісних стосунків і містять у собі мотиваційний компонент
(мотиви спілкування), поведінковий (навички у вирішенні проблем, регулювання
поведінки) та інформаційний (соціальне пізнання).
А.Зольні широко розглядає
соціальну компетентність. Він підкреслює, що це складна система соціального
знання, соціальних мотивів і соціальних
здібностей, навичок і звичок, які істотно визначають соціальну поведінку
особистості.
Отже, К. Абрамс та А. Зольні є
прихильниками широкого підходу у визначенні компетентності, що виявляється: у
включенні до її структури не тільки знань (інформаційний компонент), але й
звичок та навичок (поведінковий компонент), а також соціальних мотивів
(ціннісний компонент); у розгляді соціальної компетентності як сукупності
характеристик, що забезпечують конструктивну взаємодію людини із соціальним
середовищем, а не тільки з іншими людьми.
Розмаїття нюансів змісту поняття
«компетентність» спонукало науковців і функціонерів сфери освіти уніфікувати
його трактування. Так, експерти Департаменту економічного, соціального та
культурного розвитку ЮНЕСКО трактують це поняття як «здатність застосовувати знання
та вміння ефективно й творчо діяти в міжособистісних відносинах – ситуаціях, що
передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як ф в
професійних ситуаціях», а фахівці Міжнародного департаменту стандартів
визначають поняття «компетентність» як «спроможність кваліфіковано здійснювати
діяльність, виконувати завдання або роботу».
У вітчизняний
науково-педагогічний обіг поняття «компетентність» введено під впливом
європейської освітянської традиції, яка активно використовується уже понад
чверть століття. Але й досі серед дослідників відсутня одностайність щодо його
змісту, а навколо його дефініцій і трактувань точаться суперечки теоретиків.
На відміну від зарубіжних
науковців, більшість вітчизняних дослідників прагнуть розширити зміст поняття
«компетентність», включивши до нього, окрім знань і вмінь у певній галузі ( як
це є в більшості визначень європейських учених), ще й різноманітні особистісні
утворення – цінності, мотиви, ставлення тощо.
Наступним є питання про зміст
соціальної компетентності. Виділяють три підходи до визначення її змісту: на
основі конкретних соціальних навичок; на основі параметрів виміру соціальної
компетентності; на сонові якості особливості поведінки соціально компетентної
особистості. Необхідно розглянути зміст соціальної компетентності згідно з цими
підходами.
Їх можна поділити на дві
категорії:
-
соціальні
навички навколишнього середовища, що є основними для вирішення різних завдань в
освітній і професійній сферах і містять у собі уміння слухати, виконувати
інструкції, відповідні звички в роботі та навчанні тощо;
-
соціальні
навички взаємодії, які полегшують будь-яку позитивну соціальну взаємодію:
початок, підтримку і закінчення розмови, розв’язання конфліктних ситуацій тощо.
Необхідно зазначити, що крім соціальних навичок, які належать до однієї з
двох груп, що були названі вище, зарубіжні дослідники виділяють уміння і
навички, пов’язані з внутрішньою саморегуляцією (вміння керувати власною
поведінкою, емоційними реакціями, робити свідомий вибір щодо способу життя
тощо). Вони так само є соціальними, оскільки проявляються щодо інших людей і у
взаємодії з ними.
Пітер Лафреньє і Джин Думас у статті «Соціальна компетентність і оцінка
поведінки» радять вимірювати соціальну компетентність за різними параметрами: депресією
– радістю; тривогою – спокоєм; агресією – спокоєм; гнівом – терпимістю;
ізоляцією – спілкуванням; егоїзмом – альтруїзмом; опозицією – кооперацією;
залежністю – автономією. А.Зольні пропонує такі параметри вияву соціальної
компетентності: екстраверсія – інтроверсія; емоційна нестійкість –
стабільність; кооперація та емпатія – егоїзм; зовнішній – внутрішній локус
контролю. Оцінка соціального й особистісного розвитку за Вайнлендською шкалою
(Е. Долл) здійснюється за такими параметрами: самообслуговування,
саморегуляція, робота вдома, розвиток мови і спілкування, соціалізація. При
цьому не враховується мотиваційна складова поведінки. До того ж соціальна
компетентність розглядається як сукупність певних якостей особистості, рис
характеру. У цьому разі не приділяється увага тому, в яких сферах соціального
життя вони виявляються. Не можна однозначно поза зв’язком із соціальною
ситуацією стверджувати, що агресія, ізоляція, опозиція тощо є характеристиками
не компетентної особистості.
У статті «Оцінка соціальної компетентності маленьких дітей» Д.Е.
Макклелланд і Л.Г.Кец наводять список особливостей соціальної поведінки
компетентної дитини. Пропонований список зручний для діагностики даної якості,
тому що саме в поведінці як системі дій і вчинків виявляється соціальна
компетентність особистості.
Цей список містить:
·
індивідуальні
особливості поведінки – дитина завжди перебуває у гарному настрої, не залежить
від дорослих, адекватно реагує на відмови, спроможна відчувати, має дружні
стосунки з ким-небудь з однолітків, виявляє турботу про них, має почуття
гумору;
·
особливості
соціальної поведінки – дитина досить явно виявляє бажання і уподобання,
ефективно виражає незадоволення і гнів, адекватно відстоює власні права і
потреби, не боїться хуліганів, здатна
продовжити обговорення за темою, зробити доречний внесок у діяльність, не
байдужа до інших, обмінюється інформацією, здатна до компромісу, не притягає до
себе неадекватної уваги;
·
особливості
взаємодії з однолітками – звичайно не викликає відторгнення іншими дітьми,
іноді запрошується іншими дітьми приєднатися до гри, роботи, дружби, названа
іншими дітьми як особистість, з якою вони люблять гратися і прцювати чи
дружити.
Опосередковано зміст поняття «соціальна компетентність» виявляється через
опис соціально компетентної особистості. Соціально й емоційно здорова, готова
до школи дитина має більшість із таких характеристик: вона впевнено тримається,
дружелюбна, має гарні стосунки з однолітками, завзята у вирішенні стимулюючих
завдань, має розвинену мову, добре спілкується, виконує команди та інструкції,
уважна. Хоча ці характеристики здаються очевидними, вони не розвиваються самі
по собі в результаті дорослішання.
Таким чином, соціальна компетентність виявляється в сфері внутрішнього «я»
(наприклад вміння керувати своєю поведінкою), у сфері побуту (дбайливе
ставлення до речей). При цьому, за межами досліджень – знання про досягнення
культури, уміння творчо перетворювати реальність (у межах можливого і
відповідного до віку), знання про свої права та вміння їх відстоювати – все те,
що може належати до соціальної компетентності й стосовно суспільства.
Аналіз праць зарубіжних авторів дозволяє стверджувати, що соціальна
компетентність – це інтегральна характеристика, яка включає соціальні мотиви,
знання, навички взаємодії з іншими людьми, із самим собою і соціальним
середовищем, що забезпечує особистості ефективність дій.
На думку вітчизняних науковців компетентність являє собою інтегративну
якість особистості, що надає структуру. Найбільш поширеним у національній
педагогічній науці є підхід, окреслений О.Пометун, яка до складових
компетентності відносить знання, уміння, навички та ставлення.
Слід зазначити, що в сучасному науково-педагогічному обігу паралельно
вживаються два терміни: «компетентність» і «компетенція». З приводу їх
співвідношення теж немає одностайної думки. Аналіз різноманітних наукових
джерел дає підстави виокремити принаймні три підходи до визначення
співвідношення цих понять.
Перший підхід характеризується
тим, що обидва терміни вживаються як синоніми (Т.Гудкова, С. Дружилов, А.
Миролюбов та ін.).
Представники другого підходу
вважають компетенції складниками компетентності (К.Махмурян, І.Перестроніна,
В.Софронова та ін.).
Згідно з третім підходом поняття
«компетенція» тлумачиться як коло повноважень певної особи, перелік соціальних
вимог до її діяльності в певній сфері, тоді як «компетентність» означає, як
було вже зазначено, узагальнену здатність особистості до діяльності. Як
зазначає О.Пометун, більшість українських педагогів погодились з цим підходом,
«визначивши, що під терміном «компетенція» розуміється передусім коло
повноважень якої-небудь організації, особи або установи. У межах своєї
компетенції особа може бути компетентною або некомпетентною в певних питаннях,
тобто мати (набути) компетентність (компетентності) у певній сфері діяльності.
Оскільки йдеться про процес навчання і розвитку особистості, що відбувається в
системі освіти, то одним із результатів освіти й буде набуття людиною набору
компетентностей, що є необхідними для діяльності в різних сферах суспільного
життя».
Принциповим моментом
компетентнісного підходу є питання про системну ієрархію компетентностей, яка
виступає стратегічним орієнтиром при визначенні змісту загальної середньої
освіти.
Існують найрізноманітніші підходи до
класифікації ключових компетентностей. Узагальнивши європейський досвід,
українські педагоги визначили перелік ключових компетентностей, до якого
ввійшли сім над предметних компетентностей:
- уміння вчитися;
- загальнокультурна
компетентність;
- громадянська компетентність;
- підприємницька компетентність;
- соціальна компетентність;
- здоров'язберігаюча
компетентність;
- компетентність у застосуванні
ІКТ.
Парадигма життєтворчості дедалі
активніше впроваджується в навчально-виховний процес сучасної школи, формуючи
фактично нову освітню стратегію. Новий етап розвитку суспільства вимагає від
особистості відповідального ставлення до життя, компетентності при вирішенні
складних життєвих проблем. Наявність у людини життєвої компетентності в усі
часи й у будь-якому суспільстві обумовлювала продуктивність, успішність її
життєдіяльності в суспільному житті. До життєвої компетентності належать
знання, уміння і навички, життєвий досвід, фізичний потенціал, психологічні
якості (задатки та здібності, риси характеру), креативність та інтелект,
духовність особистості. Ці елементи поєднуються ( у різних конфігураціях) для
вирішення людиною конкретних завдань та розв’язання проблем, які ставить перед
нею життя. Життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить системну
властивість усієї особистості (хоча вона може репрезентувати й індивідні та
індивідуальні якості людини), що характеризує її здатність зберігати і
оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних
життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми. Серед основних
життєвих компетентностей особистості можна виділити громадянську.
Громадянська
(політико-правова) компетенція – це сукупність здібностей, які визначають
рівень політичної та правової культури особистості, її правову освіченість
(знання законодавства), міру і успішність її політичної активності,
відповідність її життєдіяльності правовим принципам, установленим державою (з
точки зору цивільного, адміністративного, кримінального законодавства тощо).
Ознаки громадянської компетентності:
- Усвідомлення значення української державності, незалежності й
суверенності України для власної життєдіяльності.
- Знання своїх основних прав та обов’язків; наявність умінь та навичок
користуватися правами та виконувати обов’язки на основі правових норм.
- Знання основ конституційного, кримінального та цивільного права.
- Знання політичної системи країни.
-Знання, пов’язані із майбутньою участю в політичному житті України
(виборча система, права і обов’язки виборця та громадянина. Який прагне бути
обраним).
- Усвідомлення цінності права, необхідності виконувати правові норми.
-Суспільно-політична активність.
Методи розвитку громадянської компетентності в школі:
- Вивчення предметів: «Правознавство», «Історія України», «Людина і
суспільство», «Громадянська освіта», «Основи здоров'я», «Основи безпеки
життєдіяльності».
- Стимулювання творчої активності.
-Самовиховання, методика колективної творчої діяльності.
- Розвиток учнівського самоврядування.
- Тематичні заняття.
- Розробка і реалізація учнівських проектів, спрямованих на підвищення правової культури учнів та їхніх батьків.
-Інше.
Необхідно зосередити увагу на
тих якостях, знаннях, уміннях, навичках та відносинах, які утворюють
інтегральну характеристику соціальної компетентності. По-перше, вона впливає на
життя і діяльність людини і, по-друге, не розвивається автоматично в результаті
зростання, тому соціальну компетентність необхідно спеціально формувати.
Основна роль у цьому належить батькам і педагогам.
Справжньою метою формування
соціальної компетентності є навчання дитини правильно оцінювати соціальну
ситуацію і гнучко та точно вибирати спосіб дії щодо неї.
У статті «Розвиток соціальних
навичок» наводиться програма розвитку соціальної компетентності Голдстейна і
Поллок, що складається з п’яти стадій.
- Навчання і розуміння реальних
причин виникнення проблеми.
На цьому етапі необхідно сформувати в дитини критичне ставлення до власних
поглядів і прийняття відповідальності. Без цього всі інші чотири стадії будуть
неефективні.
- Розгляд рішень.
На цій стадії дитина разом із дорослими повинна скласти письмово чи усно
список альтернативних рішень. Дуже важливо, щоб дорослі не робили цього замість
дитини і не читали їй нотацій.
- Ухвалення рішення.
Дитина крок за кроком вибирає найбільш прийнятне рішення зі складеного
списку.
-Міркування.
На цій стадії дитина міркує над наслідками своїх дій.
- Заключна стадія.
Тут здійснюється спроба розвинути в дитини розуміння причинного зв'язку. Це
виконується, коли дитяча проблема пов'язується
з іншими минулими подіями і потенційними майбутніми проблемами.
Як тільки рішення було обрано і здійснено, дорослий повинен підбадьорити
дитину, аби вона спробувала розв’язати таким чином ще й інші проблеми.
К.Абрамс стверджує, що вчителеві належить основна роль у формуванні в дітей
соціальної компетентності. З цією метою необхідно так організувати заняття й
ігри, щоб стимулювати співробітництво
дітей. Можливе також направлення дитини до іншої вікової групи, де вона
зможе виявити лідерські здібності, а також проведення ігор, що поєднують дітей
різного віку. Автор так само пропонує використовувати рольові ігри як засіб
розвитку емпатії в дітей. При цьому до завдання вчителя входить створення
атмосфери, яка сприяє відвертому прояву почуттів дитини.
Річард Лавоі описує конкретні
поради, як можна сприяти розвиткові соціальної компетентності в школі і вдома.
Наприклад: допомагати дитині у виявленні почуттів, давати їй змогу вибирати
завжди, коли це можливо, не приводити дитину до груп, де існує високий рівень
конкуренції тощо.
За даними багатьох досліджень
соціальна компетентність впливає на фізичне здоров'я, відсутність шкідливих
звичок (таких, як алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія), рівень насильства і
агресії, академічну успішність учнів, довголіття і відчуття впевненості в
завтрашньому дні.
Для того, щоб пропоновані поради
могли бути реалізовані на практиці, необхідно приділяти спеціальну увагу
підготовці вчителів і вихователів, а також підвищенню педагогічної
компетентності батьків, створенню засобів, спрямованих на формування соціальної
компетентності дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар